Utopia today – in Ukraine. Відеопоказ міжнародної ініціативи відеоарту Videocity

Показ відеоробіт з циклу Utopia today, відібраних Яном Бачинським, має на меті познайомити українську аудиторію з міжнародною ініціативою Videocity. Добірка відео українських та міжнародних художників та художниць презентує комплексний погляд на роботу проєкту та його різноманітні мистецькі колаборації.

Videocity засновано історикинею мистецтва Андреа Домесл у Базелі у 2013-му році як платформу для дослідження та популяризації відеоарту. З роками проєкт розрісся у міжнародну мережу, яка обʼєднує кураторів і художників, що зосереджують свою практику на соціально ангажованих темах та інтервенціях відео у міський простір. З початком повномасштабного вторгнення Videocity вперше запросили українських мисткинь та митців до участі в проєкті. Ініціатива також організувала серію солідарних показів українських відео робіт в Австрії, Великобританії, Німеччині та Швейцарії.

 

Художниці та художники: Ян Бачинський, Ююань Ван, Абдулнассер Гарем, Діана Дерій, Едлін Кастелланос, Зоя Лактіонова, Атом Сіанфарані та Майя Зюсс, Гаральд Хунд та Пол Горн.

Куратором серії показів Utopia today в Україні є Ян Бачинський.

Усі відеороботи показуємо англійською мовою (без субтитрів).

Відеопоказ відбудеться 27 квітня о 16.00 в Асортиментній кімнаті (Книгозбірня).
Тривалість: 90 хв.

Програма показу:

I’m sick and tired of you
Ян Бачинський, 2018

 

«Величезні вічні пам’ятники нависають над моїм маленьким смертним тілом. Ми нерівні. За них стоїть Історія, а за мене – лише буденність. Діалог між нами неможливий. Все ж спробую з ними поговорити».
Відео було знято в Щецині, Польща. Особливого відбору пам’ятників не було, тому що виявилося, що здебільшого вони всі однакові – реалістична фігура чоловіка, яка височіє над пішоходами. Більшість пам’ятників символізують політичну, військову чи релігійну силу. Пам’ятники поетам теж зроблені в тому ж каноні фігури гордої людини, оскільки навіть поезія може стати знаряддям для влади.

 

Едлін Кастелланос
Dios te save, Марія, 2019

Експериментальний короткометражний фільм поєднує техніки відео та анімації. Робота ставить за мету переосмислити образ Діви Марії, показати її не лише як Божу Матір та святу, але також як жінку, одну з нас. Через молитву ми просимо милосердя до всіх жінок у цьому світі та допомоги у труднощах, з якими їм доводиться стикатися.

 

Атом Сіанфарані та Майя Зюсс
Queer Ecologies, 2014

Анімаційне відео у стилі щоденника, де авторки скеровують свої міркування до гриба, точніше до більшого організму, з якого гриб виростає — міцелію. У час, коли авторки мають свої тривоги та побоювання щодо місця людини, міцелій може стати відповіддю.

 

Діана Дерій
Наше спільне тіло — руїна, 2023
Музика: MaksYos

Голос відеощоденника Діани Дерій, згенерований штучним інтелектом, пропливає крізь абстрактні архітектурні споруди, що постійно руйнуються та відновлюються. Центральною темою роботи є перетин штучного та біологічного, відтворений крізь ідею «руїни». Руйнація збудованого середовища порушує питання смертності. У просторі між цими двома полюсами, призначеними для неживих і живих елементів нашого світу, структури суспільства та культури постають як місця мінливості — іноді крихкі, а іноді міцні. Вони є джерелом безсмертя та водночас суб’єктом, що підлягає стиранню чи ентропійному занепаду. Наші тіла взаємодіють із середовищем через ці посередницькі структури, тісно пов’язуючи нас як із руйнуванням, так і з оновленням світу навколо.

 

Абдулнаcсер Гарем
Флора і фауна, 2007

Природа має власний спосіб стабілізації своїх елементів, щоб досягти стану рівноваги. Це те, що ми називаємо екосистемою – системою, яка містить численні компоненти, які підтримують її баланс. Розумні форми життя в нашій екосистемі знайшли методи введення нових видів у вже гармонізований порядок, таким чином змінюючи баланс на благо homo sapiens. Водночас решта живих організмів змушені відчувати чи піддаватися впливу цих наслідків.

 

Гаральд Хунд і Пауль Горн
Мишачий палац, 2010

У фільмі миші замінюють людей і просувають абсурд на крок далі. Те, що спочатку виглядає як звичайна квартира, виявляється мініатюрним об’єктом, щойно перша миша виходить на сцену. Приглядаючись ближче стає зрозуміло, що всі меблі зроблені з їжі. Гризуни спочатку роззираються у новому середовищі, аби переконатися, що воно безпечне. Поступово вони починають розпізнавати і пробувати їжу. Подальший процес гниття їстівного вмісту житла супроводжується запеклими територіальними бійками двох самців.
У цій роботі автори дають нам зрозуміти, що розпад планети Земля — це постійний процес, у якому люди самі визначають свій вплив і, очевидно, втратили контроль. Горн і Хунд створюють фільми, які можуть здаватися абсурдними, але вони є метафорами кардинальних змін, що відбуваються з кліматом на нашій планеті.

 

Зоя Лактіонова
Памʼятаючи запах Маріуполя, 2022
Режисерка Зоя Лактіонова розповідає про свій досвід перебування за кордоном під час облоги Маріуполя як стан двох реальностей. Її документальний есей взаємодіє з двома пейзажами в одному просторі відеороботи. Режисерка використовує фотографії з власного родинного архіву та тексти, написані в перші тижні повномасштабного вторгнення. Твір вбирає один пейзаж в інший, але важко зрозуміти, котрий з пейзажів домінує.
 
Ююань Ван
Тисяча і одна спроба стати океаном, 2020
Фільм є рефлексією на можливість людини до глибинного пізнання. Складений із мікроподій типових «заспокійливих відео», що ними повниться інтернет, абстрактний наратив розгортається за допомогою посилань на транс і мінімал музику. Це дослідження світу, який призвичаїв нас до сприйняття на поверхні, затягуючи у свої задоволення, а також свої пастки.

Фото : Тарас Теліщак