“Графічна серія являє собою портрети понівечених війною людей та відображає певну хроніку лицевої хірургії часів Першої Світової війни. Так сталося, що саме ця війна стала першим досвідом нового озброєння і найрізноманітнішого травматизму, в тому числі і практично повної втрати людиною обличчя. Тоді ж з’явилися і перші спроби пластичних операцій, метою яких було повернути людині її обличчя і адаптувати до нового життя.

На жаль, війни будуть завжди, і завжди людина буде використовуватися як матеріал, як гарматне м’ясо для все більш витончених військових операцій.

Світлини, багато в чому, є пам’ятником взаємин людини і влади, того садомазохізму, який мав на увазі П. П. Пазоліні в своєму фантасмагоричному творі «Сало, або 120 днів Соддома», а також того як влада дозволяє собі маніпулювати людьми, знеособлювати і зрівнювати їх новими «цінностями» псевдосвободи.”

Микола Лукін народився, живе і працює в м. Одесі. Закінчив Одеське художнє училище ім. М. Б. Грекова та художньо-графічний факультет ПНПУ ім. К. Д. Ушинського. Викладає у Одеському художньому коледжі ім. М. Б. Грекова.

Працює переважно у сфері живопису та графіки, інколи звертається до об’єктів та інсталяцій. Фокус творчої уваги – сфера інтимних екзистенційних переживань, що втілюються у фігуративних композиціях. Було проведено шість персональних проектів. Приймав участь у багатьох одеських та українських мистецьких виставках та бієнале. Роботи знаходяться в колекціях в Україні, Росії, Німеччині.

Виставка Миколи Лукіна разом з лекцією Ути Кільтер відбулись завдяки ініціативі мистецького ресурсу МіТЄЦ.

Дивіться також: Запрошення Ути Кільтер, Миколи Лукіна та Анни Потьомкіної на подію та Юрій Андрухович про “Стерті обличчя”