Людино-година – це одиниця обліку буденності, в якій психологічний та фізичний стан завжди змінні та не завжди гласні. Ми засинаємо і прокидаємось, з нами щось стається, а чогось не стається. Якісь речі ми вносимо в архів пам’яті, ніби ставимо на полицю, а якісь пролітають мимо, але так само формують.
“Людино-година” як візуальний проект – це начерки до споглядання за зовнішнім і внутрішнім у сучасному місті. Це споглядання є неспішним, свідомо усамітненим та свідомо “неважливим” – або ж таким, яке не претендує на унікальність мистецького висловлювання. Іронічно, але саме це “само-усереднення” й робить процес іншим, ніж більш звиклий фокус мистецтва на радикальному досвіді як передумові катарсису. Іронічно, але саме це медитативне “безцільне” споглядання оголює транзитні точки між зовнішнім та внутрішнім й запрошує до подальшого занурення в природу речей та людей, в природу буденності.
Колекція неважливих моментів та предметів, звуків та деформацій, які тут вихоплені з буденності та зафіксовані в графіці і скануваннях. Серії робіт подібні до архівації усередненої реальності. Фіксація цієї реальності та перенесення у художнє поле – та точка входу, після якої ірраціональне стає можливим.