«Так вот: непониманию, используемому в качестве творческого метода, хорошо способствует забывание — это моё новое увлечение, — провалы памяти, мнемопаузы, — когда твоя память временами уходит от тебя к кому-то там и самые стойкие знания то исчезают, то возвращаются — но уже с чужим, очень веселящим запашком!»
(пряма мова Парфьона, передана Ростиславом Шпуком в книжці «Модельний ряд»)
Олег Парфьонов — більше відомий як Парфьон — музикант та художник, який народився 1954 року в Ленінграді, більшість життя жив та працював у Івано-Франківську, помер у Франківську в грудні 2014 року. Часто казав, що його дідусь був диригентом Берлінської опери. Парфьон припинив грати через відсутність інфраструктури та шукав (і знаходив) інші способи творчого самовираження — наприклад, через одяг чи малюнок. Більшість його художнього доробку — це грубі портрети. Очевидці кажуть, що Парфьон малював багато, намагаючись задешево продати свої роботи або обміняти на алкоголь. Ті самі очевидці стверджують, що мистецтво для Парфьона було «забавкою, способом провести час із задоволенням, епатувати публіку». Ростислав Шпук був тією людиною, яка підтримувала Парфьона під час життя та стала його голосом вже після. Зокрема, Парфьон став однією з дійових осіб книги Шпука «Модельний ряд», яку в 2020 році опублікувало франківське нішеве видавництво «П’яний корабель». Наклад книги розкуплено давно та безнадійно.
***
Художник Олег Парфьонов, знаходячись на периферії художнього процесу, мимоволі починає працювати з темою відсутності. В багатьох цитатах та переказаних історіях використовує слова: «дозволити собі себе невідомого», «право на відсторонення дійсності», «головне — вчасно перестати розуміти». В результаті, вплітання забуття в творчий підхід було необхідністю для Парфьона. Корекція підходу до створення зображень відбулась також з огляду на фізіологічні особливості після тривалих алкогольних інтревенцій у власний життєвий світ. Забуття стало слугувати не тільки для екстравагантного опису власного методу, проте створило справжню дистанцію від зображуваного об’єкта. В книжці Ростислава Шпука Парфьон розповідає, що його портрети — це фіксація того, що людина втрачає протягом життя. Така собі картографія втрат, залишеного поза проявленим, поза художнім. Парфьон зображає те, чого вже ніби і немає, що відгородилося і від сучасного, і, навіть, від пам’яті. Тепер на цій загорожі видніється напис «тут був художник».
Чи справді був?
Парфьон був свідомий того, яку роль він відіграє та як довкола нього утворюється спільнота підтримуючих глядачів. Тактика швидкого роздарювання чи обміну робіт створила систему пов’язаних людей. Приймаючи роботи, купуючи чи обмінюючи на їжу люди входили в мережу зв’язків із художником та між собою. Така художня стратегія виходить за рамки одного індивіда та потребує згоди та ініціативи інших, щоб перформативно підтримувати соціальну ситуацію під назвою «художник Парфьон». Подібна стратегія виживання є досить крихкою та вразливою для художника, який робить ставку лише на «творчість», а буденні питання віддає на вирішення «долі». Такою «долею», зазвичай, виявляються близькі люди, друзі чи поціновувачі творчості. Тому важливим є етичний рівень та готовність допомогати решти учасників «спільноти».
Роботи художника Парфьона зараз знаходяться у різних колекціях як в Івано-Франківську, так і по всій Україні. Збирачами його робіт та долученими до невеликої спільноти поціновувачів стали Ростислав Шпук, Тарас Прохасько, Альона Каравай, Нікіта Кадан, Юрій Іздрик, Олеся Саєнко, Оксана Бринська, Анатолій Звіжинський, Юрій Бакай та ін. Кожен із них має власну історію із художником, точку входу в спільноту підтримки та персональну оптику на його творчість. З огляду на це, є важливим подивитись на колективність феномену Парфьона та дати голос не тільки йому, а й решті, хто творив разом з ним своїми турботою, увагою та підтримкою у важливі чи небезпечні моменти.
Виставка «Тут був художник» є тріб’ютом одночасно як індивідуальній мистецькій практиці Парфьона, так і колективній практиці підтримки місцевої спільноти. Також ця виставка є й місцем для критичних запитань. На кшталт:
• Як відділити практику митця від його залежностей та психічних розладів? Як не екзотизувати останні? Чому ми як глядачі найчастіше романтизуємо саме це — стереотипний образ митця-генія як одинокого чоловіка, що знаходиться поза межами психологічного благополуччя? Чи готові ми романтизувати — або ж, іншими словами, «визнавати достатньо мистецькими» — й інші образи (життя)?
• Скільки в образі (та вазі) митця є його самого, а скільки — підтримуючої роботи та впливу інших людей поруч? Чи ми хочемо оприявнювати цю роботу або ж свідомо лишати її в тіні, аби зберігати загадковість “мистецької кухні”?
• Яка рамка є адекватною для розмови про маргінальні мистецькі простори та художників-автодидактів? Чи рамка арт-брюту не є такою, що висуває діагноз перед людиною, а рамка наївного мистецтва такою, що обмежує художній та концептуальний спектр художника? Чи рамка аутсайдер-мистецтва не є такою, яка прирікає автодидактів лишатись на маргінезі та бути виключеними з мистецького процесу?
• І, насамперед, чи був Парфьон художником-аутсайдером чи скоріше художником-трикстером? Скільки правил мистецького ринку він порушив, а скільки навпаки відтворив, лише в іншій формі?
Запрошуємо святкувати, роздивлятись та думати разом.
Відкриття виставки відбудеться 11 серпня о 18:00 в краєзнавчому музеї (Ратуша, 3 поверх).
Вхід на відкриття — вільний.
Виставка «Тут був художник» спільно створена «Асортиментною кімнатою» та Ростиславом Шпуком за підтримки Івано-Франківського краєзнавчого музею. Виставка триватиме з 11 по 29 серпня 2023 року, за її результатами планується створення альбому.
Художник: Парфьон (Олег Парфьонов)
Куратор(к)и: Антон Усанов, Альона Каравай
Консультант: Нікіта Кадан
Колекціонер(к)и: Ростислав Шпук, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик, Нікіта Кадан, Анаталій Звіжинський, Христина Михайлюк та Мірек Боднар, Юрій Бакай, Олег Гнатів (Мох), Оксана Бринська, Олеся Саєнко, Альона Каравай.
Продакшн: Марта Савіцька, Лідія Полутренко, Анна Борищак
Піар: Анастасія Кузьменко, Анастасія Калита