Mea culpa – це персональний проект Микити Віски, який за назвою самоіронічно відсилає до католицької молитви покаяння та сповіді.

Серія з 24 робіт нагадує нам набір символів чи літер, значення яких не є очевидним для глядача. Не виключено, що значення треба шукати у самій формі. Ліній, що утворюють сітку переплетень у роботах автора, є два типи. Є чіткі та прямі, вони будують структуру та визначають вектор. Інші, хаотичні та закручені, наповнюють рамки та часом виходять за їх межі. Що символічно відсилає нас до дихотомії аполлонічного і діоніського – хаосу і логосу. Саме по них ми впізнаємо почерк, візуальну мову Віски.

Почерк тут – також важлива категорія для Микити. Чи можна зберегти впізнаваність авторства, звільнивши роботу від кольору, фігуративності, сюжету та залишаючи сам кістяк? Чи можна поставити тег без слів самим лише рухом?

Микита Віска – художник який у своїх роботах працює з осмисленням феномену графіті та пост-графіті. Його практика – медіум-специфічна. В умовах сучасного українського мистецького дискурсу такі практики часом є в опозиції до пануючих – соціально-інновативних та дослідницьких.

Mea culpa – це “сповідь” про свою мистецьку діяльність, яка не вписується у кон’юктурне поняття “актуальності” та часто опиняється за бортом.